Перспективи

/ п`ятниця, 12 Грудень 2014 / Опубліковано в Статті

Ще з дитинства мене захоплювала наша рідна Українська земля. «Ці лани широкополі» – як писав Тарас Григорович Шевченко. З молодих років не покидали думки про те, що можна зробити для розвитку економіки Україні, в цілому. Адже держава молода і потрібно ще багато зробити для її розбудови.

Постійний пошук ідей та рішень, дає змогу працювати сьогодні над високотехнологічними розробками, в різних галузях  промисловості. А саме основне, що всі технологічні розробки які пропонуються, є нашими вітчизняними і  існують тільки єдині в світі. Саме тому, прийшовши до висновку, що в України є настільки великий потенціал про який більшість з нас знає дуже мало, а частина взагалі можливо не догадується.  Хочемо ми цього чи ні але Україна є аграрною державою. Приблизно 38 % світового запасу чорнозему знаходиться в Україні. Це високоякісні грунти, кліматичні зони для розвитку господарництва. Цей великий потенціал ми з вами не використовуємо практично взагалі. Сьогодні чуємо, що картоплю привозим з єгипту, а часник з китаю! 95 % насіння огородних культур привозимо з закордону. 90 % добрив. Та приблизно 100% засобів захисту рослин. І цей список можна продовжувати досить довго. Хіба це не парадокс. Можливо час задуматись!

Громадська організація «Галицький Аграрний Центр» пропонує вирішення цілого ряду питань які постали перед нами вже сьогодні чи то в виробника чи в переробника чи в простого громадянина. Немає значення, нам всім час задуматись, і потрібно об’єднати свої зусилля для того щоб підняти Україну з колін, та зробити її передовою світовою державою.

Що потрібно робити або – шляхи виходу з кризового стану.

Щодо конкретних шляхів виходу з критичної ситуації – то нема і не може бути якогось одного «чарівного» рішення, яке може само по собі змінити стан речей. Наше сьогоднішнє завдання –з’ясувати і використати комплекс факторів і дій, здатних виправити ситуацію як в тактичному так і в стратегічному розумінні:

По-перше, треба остаточно зрозуміти і прийняти як об’єктивну реальність те, що не може бути ефективно діючої галузі сільськогосподарського машинобудування без ефективно діючого платоспроможного сільського господарства. Тому ми повинні для щонайшвидшого виходу  сільського господарства з кризи і для забезпечення нормально  функціонуючих сільськогосподарських підприємств запропонувати всім діючим  суб’єктам агропромислового комплексу «пакетні рішення»: технологію,техніку та необхідне економіко-матеріальне забезпечення, які лише в сокупності можуть дати суттєвий приріст продукції і виправдати всі витрати. На найближчі роки – це раціональне поєднання обмеженого експорту найновішої зарубіжної техніки та матеріалів з прискореним освоєнням і нарощуванням виробництва конкурентоспроможної вітчизняної техніки, добрив та засобів захисту. При цьому  нам слід розраховувати на «рятівну» допомогу з боку держави, оскільки за нинішніх умов ці сподівання є не марні. Ми повинні вимагати обопільне дотримання правил ринку: держава повинна вчасно і повністю розраховуватись за весь потрібний їй обсяг закупівлі і законодавчо захищати своїх виробників, але без дискримінацій міжнародних економічних зв’язків. Основний натиск повинен бути зроблений на прибуток від виробництва. За нормальної врожайності прибуток від пшениці, кукурудзи, соняшнику, ріпаку дуже високий. Треба лише навчитися цей урожай постійно одержувати , зберігати та якісно переробляти при високій продуктивності праці. А це залежить переважно від якості і потужності техніки. Одночасно необхідно домогтися того, щоб в основній своїй частині одержуваний прибуток від виробництва і переробки діставався сільгосппродукції , які закупкою техніки підтримають машинобудівників, а не зникав у довгому ланцюгу посередників.

По-друге, нам доведеться докорінно реорганізувати і поставити на сучасну основу конструкторську роботу і підготовку виробництва нових машин. Тієї системи величезних головних конструкторських бюро з окремих видів техніки, яка була за часів Союзу, вже нема і ніколи більше бути не може. Треба в міру необхідності звикнути і змиритися з тим, що не буде значного державного фінансування щодо створення нової техніки. Розробка нових машин стає справою тих, хто їх збирається виробляти, продавати і мати на цьому прибуток. Щоб цей прибуток в дійсності отримати, треба якісно, талановито і швидко проектувати та виробляти. А за це треба належно платити і створювати необхідні можливості для такої роботи. Загальні науково  методичні підходи до подолання цього тернистого шляху повинні відпрацювати відповідні наукові організації. Тут не обійтися без реорганізації гинучи наукових організацій машинобудівного профілю в єдиний для галузі центр чи концерн, а також відповідної перебудови системи машино випробування. Вони повинні переорієнтуватись на потреби машинобудівників, об’єднавши сільськогосподарську технологію з новітньою технологією.

В організаційному розумінні шлях один: невеликі за кількістю співробітників, але дуже добре підібрані конструкторські і наукові колективи, яким оплачують не закриті «процентівки» за етапами паперових договорів, розтягнутих на довгі роки, а за закінчені ефективні і перевіренні конструкторські і технологічні розробки. Проектування навіть найскладніших машин повинно тривати не довгі роки а кілька місяців. Як показує досвід – це цілком можливо, якщо при проектуванні використовується необхідна комп’ютерна технологія й створюється матеріальна зацікавленість боєздатного колективу конструкторів, що сконцентрувалися на кінцевому результаті – якомога швидшому створенні і постановці на виробництво нової досконалої машини. Вирішуючи питання створення сумісних виробництв треба враховувати як корисне запозичене чужого досвіду та конструктивних рішень, так і згубну для виробництва закупку ліцензій на чужі конструкції. Це автоматично знищує власну конструкторську роботу у співпадаючому напрямку.

По-третє, підвищення якості менеджменту. Процеси приватизації, що затягнулися, відволікли надто багато сил підприємств і, в більшості випадків, поки що не визначили коло дієздатних власників, які можуть реально впливати на долю виробництва. У всіх випадках треба шукати молодих здібних керівників (для різних рівнів керування підприємством) і вчити їх працювати на кращих підприємствах країни та за рубежем.

По-четверте, підвищення рівня маркетингу. Необхідно, нарешті, освоїти методи, що дозволяють заздалегідь правильно визначити рівень та майбутнє місце своєї продукції на ринку, а згодом це місце реально виборювати в конкурентній боротьбі.

По-п’яте, реорганізація систем продажу та сервісу техніки. Тут вже фактично опробувані шляхи продажу машин з частковою попередньою оплатою, з оплатою продукції в рахунок виконання держзамовлення, виробленою продукцією тощо. Але нормально функціонуючих лізингових фірм і банківської системи з їх прийнятними як для виготовлювачів техніки, так і для споживачів умовами продажу і кредитування ми ще не зуміли створити. І тут нам важливо якомога швидше пройти необхідний шлях, вишукуючи сміливих інвесторів та підприємців.

І нарешті, найскладніше – створення умов для відродження виробництва на фактично зупинених підприємствах. Навіть коли є оплачене замовлення, потрібна енергія керівників і спеціалістів підприємств, щоб організувати колективи, забезпечити фінансування і поставки комплектуючих, налагодити співробітництво з суміжниками. Але зусилля на подолання усіх цих труднощів цілком виправдовуються, коли дійсно вдається створити виробництво добротних вітчизняних машин з експлуатаційними показниками на рівні світових стандартів.

Головний висновок з розглянутого кола питань може бути лише такий: всі країни з розвиненим сільськогосподарським виробництвом мають власне високоефективне сільськогосподарське машинобудування. Ця галузь всюди, по – перше, досить прибуткова, і, по – друге, ніде не обмежена щодо збуту продукції. Україна стосовно обох цих факторів не може і не повинна стати якимось винятком: наше сільськогосподарське машинобудування теж має забезпечувати високий прибуток і завдяки високій якості продукції активно завойовувати власний та зарубіжний ринок збуту. І не буде перебільшення, якщо цю справу, як закликали в минулому революційні класики, вважати найважливішим всенародним державним завданням.

Автор Андрій Дзендзель

ДОГОРИ